МІЙ ПЕРШИЙ УЧИТЕЛЬ
Хто не пам’ятає свого першого вчителя, той сам не заслуговує поваги
ні за яких своїх досягнень, чи положення в суспільстві. Свого я пам’таю
завжди. І не тому, кажу про це сьогоді, бо сам вчитель, а тому, що так
був вихований моїми батьками. «Вчитель, то - святе» - ці величні слова
заскіпилися мені змалку.
Усі пісні чомусь присвячені вчительці, а мені сумно від
усвідомлення того, що для мого першого вчителя пісень не співають. Так,
у мене не було першої вчительки. Зате у мене був перший учитель. Уже не
молодий, але в розквіті сил, не високий, міцної статури мужчина.
Повільний, впевнений у собі, розсудливий, не квапливий. З висоти
сьогоднішньої я з впевненістю можу сказати, що він їв свій хліб. Це
Степан Федорович Фединишинець. Працювати у малокомплектній присілковй
школі, коли перед тобою в одному класному приміщенні 4 класи від 1-го
до 4-го, буде не будь-хто. Він давав лад усім. Протягом 45 хвилин одних
вчив писати, рахувати, а інших вів у глиб Країни Знань до вершин, які
тільки він бачив з висоти свого положення. Степан Федорович був
математик і філолог, вчитель музики й фізвиховання. Одним словом
директор, завуч, вчитель і вихователь, завгосп - все в одній особі.
А ще мій вчитель запам’ятався мені тим, що був майстром на всі руки.
Степан Федорович виготовляв на замовлення облящан столи, табуретки,
постелі тощо у після робочий час. Одне з приміщень, що пустувало він
обладнав під майстерню, куди часто заводив і нас учнів. Він дуже
пишався своїм сином, який навчався у нашій школі. Пам’ятаю показував
винахід сина Володі. Це були саморобні санки, але з гальмами, що й було
причиною гордості батька, а наших заздрощів.
Так, мова зайшла про Володимира Степановича Фединишинця –
видатного поета, письменника. Це був високий, стрункий, чорнявий,
красивий хлопець.Звичайно, для четвертокласника я був не вартий уваги.
Мене дуже цікавили взаємини між ним і батьком. Для мене було не
зрозумілим і чимось таким за сімома замками як живеться Володі у мого
вчителя.Уже тепер мені здається, що я тоді бачив сум у його очах. І
переконався в цьому як прочитав спогад Володимира Степановича про свою
маму. Звідси більше дізнався про біографію свого першого вчителя. Дякую
йому за це.
З вдячністю згадую і такий факт. Степан Федорович мав змогу
перейти працювати в середню школу, що в Голятині , к я перейшов у
четвертий клас. Мій батько вмовив мого вчителя залишитися ще на один
навчальний рік із зрозумілих мотивів. Про це я довідався від батьків
значно пізніше.
А скільки разів я згадував свого , коли доля вирішила, щоб я
став вчителем і почав працювати саме у тій школі, у якій почав
навчатися сам і стати саме за той стіл, за яким стояв мій перший
наставник. Кожен раз я старався пригадати методичні прийоми Степана
Федоровича у тій чи іншій ситуації. Спочатку мене охоплював і страх, і
грдість одночасно. Бо із-за парти в учителі? Де таке видано! Звичайно,
що я помилявся. Звичайно, що часто був не правий. Але, дорогі мої
облящанські учні, знайте і пам’ятайте,що я був щирий і дуже хотів
робити свою справу добре в міру своїх тодішніх можливостей.
Тоді я часто мріяв зустрітися з Степном Федоровичом, щоб
похвалитися своїми досягненнями, дізнатися від нього про його подальше
життя, та не судилося. Вічна пам’ять ТОБІ мій учителю!
Степану Федоровичу Фединишенцю присвячую.
ОДА ВЧИТЕЛЮ
Усі ми родом із дитинства,
На всіх печать: «Ти був малим!»
І всіх нас Матінка Пречиста,
І всіх нас Бог благословив!
Не віриться: «Ми були дітьми?
Й як внуків наших з Букваря
Виводила всіх нас із пітьми
Рука ласкава вчителя».
Із висоти років поважних
Я бачу школу – Божий Храм,
Де до голівок «пустих» наших
Розумні клали божий крам.
Давай згадаймо поіменно
Всіх тих, хто серце нам віддав!
Сьогодні вклонимось доземно
За те, ким нині кожен став!
Думаю, що спогади про Степана Федоровича Фединишинця будуть
приємним поверненням у своє дитинство для всіх його облящанських та й
голятинських учнів.
Із спогадів Ісаєвича І.І.,
педагога, нещодавно - директора Хижанської ЗОШ І-ІІІ ст. Виноградівського району.
|
