Давно люди були дуже сильними. У нас Пойда, Сливчин, Шопляк,
Сегляник. Сливчин бився з ведмедем і поборов його. Шопляк зрубав
великого бука, зарубав у нього сокиру і стягнув долі Федоріським звором,
а того бука було що двом волам тягнути . Та найсильнішим був Кіндрат із
Обляськи.
Піймали якось Кіндрата у чужої молодиці. А за це давно карали
«гусаком». На попіській загороді, отам над бережком, був закопаний отой
«гусак»: два стовпи, а на них повершник із занозою, як ярмо на волів.
Поклали Кіндратову шию у «гусак» і замкнули занозою.
Коли люди розійшлися, Кіндрат випрямився, сіпнув раз-другий – і
«гусак» виліз із землі. Так із тим «гуаком» утік через верх в Обляську.
Відтоді в Келечині «гусака» не робили.
Зап. від Михайла Шопляка-Козака
За кн. Івана Сенька «Кенлечин – рідне село Августина Волошина /Ужгород, 2007/.
