Свою біографію населений пункт розпочав ще в далекому 1599 р., коли про
нього впепше згадали у письмових джерелах під назвою ALSO HOLYATYN.
Чому Голятин?
Одні доводять, що першим мешканцем села був якийсь Голята. другі
твердять, що назва села походить від урочища Голиця, да поселився перший
житель села.
Найбільш достовірною може бути назва села від слів Голя-тин. Отже
чисто по-українськи це означає - на голому місці загорожений тин.Першими
поселенцями нашого села були Білкеї-Липчеї, а в 1601р. до них
приєдналися Довгаї, Андроші, Онішковичі, Рішко (усі русини).
У 1604 році наше село одержує нову назву Лупушка (видно від того, що в різних урочищах росло багато бур"яну-лопуху).
Але уже в 1715 році село повертає собі свою первинну назву
О.Holyatin-Новий Голятин. Географічне положення села (на обочині від
дороги Хуст-Долина, приблизно одинакова віддаль) сприяло заселенню
втікачами,які зазнавали жорстокої експлуатації феодалів - поміщиків
Австрії, Угорщини, Трансільванії, Польщі та Росії. Тікали вони далеко в
гори Верховинського округу, Мараморошського комітату, які належали
трансільванському воєводі Жігмонду Ракоці, а потім князеві Габору
Бетлену.
З 1690р. наше село, як і всі землі Трансільванії, опинилося під владою австрійських Габсбургів (Австрії та Угорщини)
Наше село не залишилось поза увагою біженців. На 1715 рік припадає
прихід великої групи багатих людей з українськими прізвищами: Брячак,
Івашко, Клипа, Кіндрат, Лазір, Пойда, Яцько, Сурмай, Козак, Андрош,
Пушкач та ін.
Аналізуючи події та історію названих країн, ми можемо достовірно
заявити, що більшість із цих переселенців були козаки мазепівці, які
після Полтавської битви шукали притулку по всіх країнах Європи. Козакам
дісталась частина коштів, вивезених І. Мазепою в м. Бендери.
Скориставшись цим, вони скупили багато земель у різних урочищах нашого
села. Багато з них стали називатися козацькими. У козацькому урочищі
були відведені місця для першого цвинтаря та будівництва першої
(дерев"яної) церкви на селі, яка згоріла в результаті недбалості п"яного
св"щенника родом із Вілока - Єгреші. Будівництво нової (кам"яної)
церкви обійшлося громаді дуже дорого і затягнулось більше 10- років.
Закінчено будівництво в 1912р. Кошти для будівництва нової церкви
жертвували голятинці , які виїхали на заробітки в Америку, їх і називали
- амереканці.
Одночасно будувалася дяківня і двоповерхова (дерев"яна) школа, яка
теж згоріла. У дяківні і школі навчав односельчан дяк Леритка з
Іршавщини. Церковні обряди до приходу Радянської Армії проводились за
уніатським, а після входження Закарпаття до УРСР - за православними
звичаями.
Наше село було на перехресті опришківських та бандерівських
стежок. Про це свідчить перший розділ всесвітньо-відомого роману Івана
Ольбрахта "Микола Шугай - розрозбійник" який називається "Колиба над
Голятином".
На середину 19 ст. припадає творча діяльність приходського
священника, уродженця с. Голятин, Івана Дулішковича (1815-1883) роки,
видатного історика та письменника Австро-Угорщини.
На початку 20 ст. Голятин заполонили євреї-лихварі (15 сімей).
Вони відкривали корчми (генделики), споювали односельчан і скуповували
кращі землі.
Згідно Сен-Жерменського мирного довогору 10.09.1919р. Закарпаття
увійшло до складу Чехословаччини, на правах автономії. В цей час
найбільш ефективні реформи відбувались в галузі освіти. Відкривали
початкові школи з українською мовою навчання в кожному селі. Наших дітей
навчали словак В.П. Капішовський - майбутній ректор Братіславського
університету, Василь Іванченко та ін. 14.03.1939р. Августин Волошин
проголосив самостійність Карпатської України. 15.03.в м. Хусті відбулося
перше засідання Сойму Карпатської України, який проголосив незалежність
новоствореної держави та прийняв Основний Закон. Делегатом від нашого
села на цьому Соймі був Хміль Іван Іванович (Вовканчук). Президентом
Карпатської України було обрано Августина Волошина.
Наші односельчани відгкнулися на заклик президента, створювати
загони січовиків-добровольців для боротьби з угорськими окупантами.
Після другої світової війни, на якій воювалиі голятинці, відбулось
возєднання Закарпаття із Радянською Україною. У селі було відкрито
сільпо, семирічну школу, бібліотеку, клуб та ін. Уже в 1949-50рр. був
створений колгосп ім. Чапаєва, який із 1969р. обєднуваві жителів с.
Майдану та Верхнього Бистрого. За 51р. існування господарство очолювали
вісім голів. Господарство мало міцну матеріальну базу: сім ферм, 9
вівчарників, цегельний завод, столярний та сувенірний цех, пилораму,
млин, кормоцех, картоплесховища і сіносховища, машино-тракторний парк
(35-40 одиниць). У період найбільшого розквіту в господарстві
налічувалося біля 800 голі ВРХ, та 1300 голів овець.
В селі збудовано нову школу, поповнвся педколектив, матеріально-технічна база.
