Народ, котрий не знає свои минулості, не буде жити ни типирь, ни в будучності. Исторія — учитель живота.
о. Мих. Кондратович, м. Ужгород, 1924 рік.
Коли
залишається позаду величава панорама Клив, очам мандрівника постає
розлога рівнина, на якій лежить рядове верховинське село Голятин.
Праворуч, у підніжжі пасма гірського хребта, біжить річка Голятинка.
Сіра стрічка автівки, одразу за Кливами, пролягла центром села і в’ється
долиною, в далечінь, поміж чепурних будинків горян, щоби у Майдані
злитись з чорно-сірим полотном державної дороги Долина-Хуст.
Мабуть,
саме опісля подорожі видатного українського письменника Івана Франка до
Голятина, у нього виник задум написати дивовижне історичне полотно
"Захар Беркут”… Тут, на висоті понад 1200 м над рівнем моря, єдине місце
у Європі, де росте Сосна європейська. А ще на груні гори Коциба, біля
вівчарської ватри чеський письменник-антифашист Іван Ольбрахт написав
передмову для свого не менш знаменитого роману "Микола Шугай —
розбійник”. Вона так і називається "В колибі над Голятином”.
Тривалий
час численні скептики-історики, удавані краєзнавці не вірили в те, що
І. Ольбрахт побував у Голятині, що його неодноразово відвідував
Президент Карпатської України А. Волошин, допоки знаний в краї науковець
УжНУ Іван Сенько та вчитель-методист Голятинської ЗОШ І-ІІІ ступенів,
відмінник освіти України Іван Тереля не віднайшли у архівах письмові
джерела про це. За словами Івана Михайловича, вперше А. Волошин побував у
Голятині у складі Апостольської подорожі Преосвятійшого єпископа Петра
Габея, декана середнянського Георгія Лещишина і секретаря Олександра
Стойка, які тримали путь до Намісника верхньоверховинського о.Еміліяна
Мустіяновича у Новоселиці.
Саме на прохання знаного в краї
історика-краєзнавця Івана Терелі уродженець Верховини, скульптор Михайло
Белень виготовив для Голятина пам’ятник полеглим героям-землякам у
Великій Вітчизняній війні, а для шкільного музею — меморіальну дошку
уродженцю села, видатному письменнику Івану Дулішковичу. Навіть, якщо би
Іван Михайлович нічого більше не зробив для отчого краю, вже за це його
ім’я варто вписати на скрижалях історії рідного села, історичній мапі
Міжгірщини.
Глибокі, науково обґрунтовані дослідження з
історії виникнення поселення Голятин, його назви, топоніміка навколишніх
місцин, першопоселенців козацької доби гірського населеного пункту,
минувшини і сьогодення, мислями омріяного майбутнього, засвідчують не
лише неабиякий талант історика і краєзнавця І. М. Терелі, а й
досвідченого педагога-наставника, справжнього інженера дитячих душ,
образно кажучи.
Для
багатьох випускників Голятинської СШ минулих років приємною буде
звістка про те, що випускник Пряшівської учительської академії Василь
Капішовський тривалий час працював вчителем у Голятині. Він же був
активним учасником бурхливих подій на теренах Карпатської України,
в’язнем фашистських концтаборів, щоби опісля стати знаним педагогом,
видатним політичним і громадським діячем колишньої Чехословаччини. Ця
постать особливо цікава для нинішніх голятинців ще й тим, що В.П.
Капішовський виявляється близьким родичем дружини видатного вченого,
письменника, академіка Словаччини Миколи Мушинки. Тож за зустрічі з ним,
якщо така відбудеться, юні краєзнавці на чолі з І.М. Терелею,
обов’язково дізнаються про подальшу долю голятинського педагога, його
спогади про щастя і трагедію Карпатської України.
А отже,
майбутні дослідники продовжать плідну роботу в цьому напрямку. Бо ж
науковці краю високого рангу згадують у своїх роботах лише прізвища
12-15 активних учасників визвольних змагань Карпатської України, які
були родом з Верховини або ж жили тут в ті буремні роки. Хоч насправді з
ареалу басейну р. Ріка в цих змаганнях брали участь понад 400
січовиків-верховинців. За результатами пошукових робіт юних слідопитів —
учасників учнівських експедицій "Біль і краса України”, "Моя земля —
земля моїх батьків”, "Мій родовід” І. М. Тереля опублікував більше 10
дослідницьких публікацій на цю тему.
Особливої уваги
заслуговує його публіцистична стаття у райгазеті "Верховина” під
заголовком "Слідами славних діянь минулих поколінь”. До речі, ці
матеріали з історії нашого краю обговорювались в ході районного семінару
заступників директорів шкіл, який відбувся на базі Голятинської ЗОШ
І-ІІІ ступенів 24 лютого 2009 року. У своєму виступі на важливому
навчально-виховному заході Іван Михайлович ще й ще раз наголосив, що
історико-краєзнавча, патріотично-виховна робота серед учнів має право
проводитись як єдине ціле, як важливий засіб впливу на патріотичні,
родинні почуття школярів, прищеплення їм синівської любові до отчого
краю, матері-Вітчизни.
Домогтись
цього можна, якщо вміло поєднувати пошукову роботу, позакласні заходи з
працею на уроці. Як правило, досвідчений педагог широко застосовує
найрізноманітніші форми занять у класі, бо ж для нього головне, щоби на
уроці була досягнута єдність, гармонія між бажанням учня пізнати тему і
його зацікавленості глибиною навчального матеріалу. Знавцем іноземної
мови вважається той, хто починає думати мовою, яку вивчає.
Справжній
історик, а таким по праву можна вважати вчителя історії та ОЗВ Івана
Терелю, мислить історичними категоріями, порівнянням минулого із
сьогоденням, щоби окреслити учням перспективи майбутнього. Звісно, для
цього необхідно оволодівати широким спектром історичних знань,
обов’язково їх передавати учнівській молоді, щоби й самому дещо не
розгубити, щоби на звичаєвостях, традиціях і моральних принципах старших
вчити патріотизму і добру учнівську молодь. Бо ж добре розуміє, що
школа вчить письму, себто основам освіти, а світ — розуму. Вірніше,
пізнанню глибин життєвих премудростей. Тобто, без знання історії
минулого, сьогодення, не можна передбачити майбутнє.
Своїми
трудовими здобутками, творчими задумами, думками з приводу
навчально-виховних процесів у школах Верховини освітянин щедро ділиться з
читачами райгазети "Верховина”, колегами-істориками і краєзнавцями
Срібної землі на шпальтах обласних видань, журналу "Слово”, а про те, що
Голятин — село козацьке, йшлося навіть і на сторінках республіканської
газети "Урядовий кур’єр” у стольному Київ-граді. А нещодавно творчою
роботою на тему: "Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії
та в позакласній роботі” слухач очно-заочних курсів підвищення
кваліфікації учитель Голятинської ЗОШ І-ІІІ ступенів Іван Михайлович
Тереля в черговий раз підтвердив відповідність займаній посаді,
кваліфікаційній категорії "спеціаліст вищої категорії” та педагогічне
звання "вчитель-методист”.
У цій роботі особливої уваги
заслуговує розділ, підготовлений курінним отаманом реєстрових козаків
Голятина, відмінником освіти України, вчителем-методистом І.М. Терелею
"Козаки на Закарпатті в контексті минувшини і сьогодення” (історичний
екскурс). Бо ж я добре пам’ятаю насмішки над ним: "Мовляв, які були і є
козаки у Голятині?” Іронічні, скептичні погляди в його бік
колег-істориків, навіть друзів і просто знайомих, а він вперто
продовжував свої пошуки-докази, що далеко не випадково в Голятині і
селах за Кливами появились роди-династії Івашків, Сивоусів, Редеїв,
Довгомелів, Козаків, Наливайків, Бряників, Кіндратів, Поповичів, Рошків,
Сідеїв… Перелік можна б продовжувати довго, довго. Важливо те, що вони
започатковані козаками Запорізької Січі, які, повертаючись знесиленими з
далеких походів, залишались жити на верховинській землі, у підніжжі
Клив, Смерека, Рога і Близниця.
Тільки після до них
приєднувались втікачі із низинних районів Потисся. В цьому не можна не
погодитись із ним. Мамині родичі, наприклад, у Лісківці, мали вуличне
прізвисько — Титорівські. Від давньогрецького, візантійського імені —
Тит. Звідти воно й поширилось серед козаків запорізьких, а далі хтось із
його носіїв поселилися у Лісківці-Ляхівці.
Такі
імена-прізвища не є притаманними суто закарпатським. Тож дослідження
цієї теми стало кілька років тому для козацького прапраправнука,
педагога Терелі кровною справою. Його методичними розробками з питань
військово-патріотичного виховання учнів на основі козацької ідеології
(звичаєвостей) зацікавилось обласне управління освіти і науки.
Проведення свят козацької слави у формі спортивно-масових і
патріотично-виховних заходів вже давно подекуди стало традицією.
Проводяться вони, як правило, напередодні Покрови Пресвятої Богородиці —
з часів сивої давнини Покровительки українського козацтва.
Таким
чином, дослідження Івана Михайловича щодо появи козаків на Закарпатті і
на Верховині зокрема, повністю заповнили прогалину в моральному і
духовно-патріотичному вихованні молоді, її зацікавленості у розвої
козацького руху на Верховині, а також на основі вивчення духовної
спадщини рідного краю, його історії і звичаєвостей. Це особливо
переконливо стало відчутно після урочистої посвяти в реєстрові козаки
Війська Запорізького України (КВЗУ), яке тут відбулось 26 серпня 2001
року.
Відгомін тієї знакової події в Голятині скоро
докотився до древніх шпилів Київ-граду, справами юних козачат згодом
по-справжньому зацікавились колишній Президент України Віктор Ющенко,
опісля в Голятині побував Гетьман Українського Козацтва, доктор
історичних наук, гвардії генерал-лейтенант Іван Білас. Тривалий час
козацьким рухом у селі та створеною загальношкільною учнівською державою
"Паланка”, військово-спортивною грою "Джура” опікувався народний
депутат України, уродженець Колочави Станіслав Аржевітін. Але через
зайнятість розвоєм у Колочаві туристичної і музейної справи, його
відвідини Голятина відійшли на задній план. На жаль…
Бо ж
були таки козаки на теренах Срібної землі: посланці Богдана
Хмельницького підтримували повстанців Івана Беци, деякий час козаки
навіть охороняли Мукачівський замок "Паланок”, давали жорстокий бій
яничарам Османської імперії та австро-угорським поневолювачам. А після
розгрому Запорізької Січі Катериною ІІ, великими родинами осідали на
прабатьківських землях білих хорватів-русичів, карпів, словенів, даків і
полян… І це вже достеменно точно доказано.
В тому числі і
вчителем з 44-річним стажем роботи на педагогічній ниві Міжгірщини
Іваном Михайловичем Терелею. Його краєзнавчі роботи, фактично наукові
дослідження з історії козацької доби Голятина, співучасть його жителів з
трагічними подіями Карпатської України у всій повноті розкривають
неабиякі зусилля, величезний педагогічний і життєвий досвід одного із
останніх волонтерів Верховини у цій добровільній, напруженій справі
історичного пізнання тайн нашого і наших предків життя-буття.
За
плечима ж бо понад 50 років загального трудового стажу, але є ще порох в
порохівницях. Та тільки немає бажаючих по-справжньому продовжити
розпочату ним пошуково-дослідницьку справу. Тим паче, що недосліджена
царина Верховини ще рясно рябіє "білими цятками” невідомості. Адже на
території Міжгірщини знайдено і кам’яний топірець, і кам’яне зубило для
обробки шкіри, і дзвінок, датований римськими легіонерами 865 роком
н.е., і дивохрест дерев’яний із Негрівця, на якому народний умілець
вирізьбив зображення Ісуса Христа та Пресвятої Богородиці, а також 250
Божих слів тексту…
Тож є над чим працювати юній зміні таких
дослідників, як Іван Михайлович Тереля, чиє ім’я по праву має бути в
одному ряду з представниками славних родин Блецканів, Сюськів, Зимомрів,
вчених А. Ф. Гавея, В.Ю. Пойди та багатьох інших відомих і знаних
голятинців. Щонайперше, за успіхи в забезпеченні дійової роботи з
вивчення історії минувшини і сьогодення Голятина і верховинського краю —
вчительки живота нашого, образно кажучи, розвитку шкільного
краєзнавства — важливого фактору патріотичного, краєзнавчого, трудового,
культурно-духовного та естетичного виховання учнівської молоді.
Василь БЕЛЕНЬ,
член Національної спілки журналістів України.
Фото з архіву І.М. ТЕРЕЛІ.
"Верховина" для mizgir.com.ua
З сайту http://www.mizgir.com.ua/news.php?extend.1432
|
