У нашій сім'ї шанованими були усі свята, дякуючи переважно
мамці. На її плечах трималося домашнє господарство та наше виховання, бо
батько працював бухгалтером колгоспу і зранку до вечора його вдома не
було. Як говориться: йшов з дому ми ще спали, а коли приходив ми вже
спали. Так пройшли наші дитячі роки. І все ж мені за-пам'яталися обряди
деяких християнських свят. Мама страшезно раділа, коли батько брав
активну участь у підготовці та обряді того чи іншого свята.
Святий вечір
Це найулюбленіше моє свято. Саме у повному обсязі воно
проходило у нас, коли мені було до 7-8 років. Батько ще не був
комуністом, систематично відвідував церкву, дякував. Мав гарний голос,
школу дяківства пройшов у доброго вчителя-дяка Юртина/його так і
прозивали Дяк, а дітей – дякови/.Так ось протягом дня у мами було багато
роботи. Нас у батьків тоді було лише двоє: я і на три роки молодший
брат Михайло. Крім заважати, ми тоді нічого не вміли. Та все ж щось
робили.Я згадую той період свого життя, коли ми жили ще у старій дідовій
хаті. Пол був глиняний /натік називався/. Щоб його привести до порядку,
треба було помастити. Для цього ще літом заготовлялася глина, добре
промішувалася на воді і у вигляді куль-грудок складалася на
зберігання.Звичайно, до Святого вечора ці глиняні кулі ставали твердими
як камінь. І з них потрібно було зробити сметаноподібну масу, якою мама і
вимащувала підлогу-натік.
Більш густим місивом вирівнювала поверхню натоку, заліплювала
мишачі нірки,вибоїни, вм'ятини тощо.Ходити по кімнаті поки не висохне
неможна було, бо свіжозмащена глина бралася до ніг і мащення треба було
поторювати. А до цього вона приготувала 9-
12 різних страв, причому усі пісні. Мені запам'яталися
голубці,гриби, варений мелай/зерно кукурудзи/ з цукром, фасуля на
піджарці олії з цибулею та червоним молотим перцем, капуста з фасулею,
картопля, пироги з повидлом, вар/напиток з сушених фруктів/ і, звичайно,
керечун. Керечун – святий хліб. Його мамка пекла з особливим старанням
та душевним настроєм. Він у неї виходив завжди дуже вдалим і добре
випеченим. Це було легко перевірити. Якщо скибу хліба стиснути, то скиба
добре спеченого хліба набере відразу своєї попередньої форми.У цьому
ми переконувалися неодноразово.
Тим часом ми з няньом прибирали ялинку. У той час у нас уже
були деякі прикраси куплені у крамниці/магазині/.Рештою прикрас
слугували підвішені цукерки, печиво, саморобні прикри з паперу.
Прикраси-цукерки особливо притягали до себе наші поги. Бувало, що
частина солодощів пропадала передчасно. До таких витівок якогось
барабашки
батько ставився не схвально. Все мало йти своїм чередом і за заслуги.
Найбільш таємничі дійства починалися під вечір. Треба було
дістати соломи. Дома її не було майже ні у кого. Була вона тільки на
колгоспному дворі, біля коровника. Великі копиці вівсяної соломи стояли
на територїї току, але, наскільки я знаю, інакше як вкрасти мати її
було не можливо. Батько напевно з кимось наперед домовлявся, бо вілах
соломи ми все таки під прикриттям сумерків та в обхід села понад Рипу
додому приносили. Солома була потрібна для того, щоб, як я тепер
розумію, імітувати приміщення як місце народження Ісусика Христа.
Соломою вистеляли підлогу аж попід стіл та лавиці. Це була для нас
найрадісніша мить. Ми з братом наче купалися в тій соломі, кидали один
на одного, кувиркалися, качалися по підлозі. Я бачив як мама радувалася
разом з нами. Нас часто приходилося вгамовувати. З соломи ми вибирали
вцілілі колоски якими прикрашали керечун. Горсточка колосків втикалася в
керечун в наперед до випічки приготовану ямку. Після цього керечун
виглядав ще святковішим. Але це ще не все. Мама витягала зі скрині
найкращу скатерть, накривадла нею стіл. Ялинка стояла в кінці стола, а
перед нею під скатерть клали трохи отави. Це була підставка для
керечуна. Тут же стояв сніп цільного не обмолоченого вівса. Мама
накривала стіл.
Далі все було дуже урочисто. Ми всією сім'єю милися грошима
/монетами/, щоб гроші в хаті водилися цілий рік. Щодо митися , то у
батька був свій погляд. Ми, мужська половина, повинні були митися в
ополонці і до пояса. Батько вважав, що тоді ніяка хвороба до нас не буде
цілий рік чіплятися. Мабудь він був правий щодо нас з Михайлом – ми
виростали досить міцними хлопцями.
Ось після цього ми вже сідали за стіл. Спочатку всі вголос молилися. Батько вів молитву вголос, а ми за ним.
Хоч Верховина багата на гриби та чомусь саме гриби були для
мене найсмачнішою стравою.Видно на Святвечір мама готувала їх по
особливому. Я особисто полював за лисичками, бо вони були дуже смачні в
олії і хрустіли під зубами. Батько і мама слідкували, щоб ми пробували
кожної страви.
Екзотичною стравою мені здавався мелай з цукром. Його ми їли
тільки на цій вечері. Я догадуюся чому. Напевно кукурудзяне зерно
можна було тільки купити / у нас воно не вирощувалося/, а по друге
-страва надто енергозатратна під час приготування – довго вариться.
Дуже багато випивали вару.
Я забув, на столі було парене вино, з якого по ложечці
давали й нам – дітям. Від такої кількості я не розумів тоді про п'янкі
його властивості. Такий би звичай зараз. Керечун не їли аж до Василя.
На Святий вечір ходили колядники. Спочатку збиралася
невелика група дорослих і колядували від хати до хати. Через те, що наше
село було маленьке, то виходило так. Ця група зростала, поповнюючись
за рахунок ґазди, в якій колядували. Звичайно, що колядників усюди
щедро пригощали. Тому група у певний час ставала стабільною, бо слабо
виносливі відлучалися, а свіжі поповнювали її ряди. Серед колядників був
касир, якив збирав гроші на потреби церкви. На другий день було багато
оповідок про результати колядів. Цим особливо переймалися жінки.Від них
найчастіше можна було дізнатися у кого скільки людей колядувало.
На різдво ходили малі колядники – Ветлегем. Це була
справжня вистава артистів з народу. Серед дійових осіб були: два Ангели,
які несли Ветлегем – макет церкви, два Пастирі, Дідо й Баба, Циган і
Циганка ну і, яке може бути дійство без нечистої сили – Чорта. Останній
був страшилищем для маленьких дітей, по собі знаю.
У ці дні родичі, куми, сусіди та й взагаі, добр люди ходили
один до одного колядувати. Уже на Різдво і в інші дні можна було
порзнитися/їсти м'ясо, молоко та молочні продукти/, тобто обмежень у
їді не було.Це веселе свято. Спів по селу було чути до ранку. Співали
уже не тільки колядки, але й вандрівницькі коломийки. Хто мав гарний
голос, того приємно було слухати. Люди по голосу впізнавали запізнілого
колядника, а на другий день, бувало, його допитували, де він так довго
колядував.
ВЕЛИКДЕНЬ
Це свято відноситься до найбільших християнських свят. До
нього також дуже ретельно готуються. На той час найважливіше було
дістати білої муки. Мама разом з своїми подружками, кумами ходила за нею
навіть у Пилипець. І то не всі сім'ї мали на Великдень білу паску.
Часто пекли із цільної муки або через густе сито старалися насіяти щось на зразок І-го сорту.
І все ж свято дуже чекали. Йому передував строгий піст. Дуже
побожні чоловіки і жінки постили, починаючи з п'ятниці і аж поки не
посвятилася паска. Я по сьогодні дивуюся як мама могла витримати два дні
без ї і до того, працюючи з їдою. Я розумів, що на цю жертву вона йшла
свідомо, бо глибоко і щиро вірила в Бога. Я розумів, що все те вона
робила для нас і за нас, усвідомлюючи в якому суспільстві ми жили.
Паску пекли у четвер або в суботу. Мамка мала звичку пекти у
суботу. Виходила вона у мами надзвичайно гарною, запашною, зверху
прикрашена хрестом та потятами з прісного солодкого тіста. Пасха була
настільки смачною, що я міг більше нічого не їсти окрім пасхи з молоком.
Та найсмачнішими були елементи надбудови, тобто хрести та прикраси у
вигляді маленьких пташок з солодкого прісного тіста.
Звичайно, що для малечі найціннішим із страв були мальовані яйця.
Найчастіше їх просто варили у лушпинню з цибулі. Але окремі намагалися використовувати барвники з коріння рослин та інші фарби.
Ці яйця використовувалися не тільки для їди. Ними діти гралися: біля
церкви кидали на дальність або били одне в одне, щоб виявити у кого
воно міцніше. Звичайно їх потім поїдали.
Але спочатку паску святили. У нас була велика кошарка з двома
вухами по боках. Мама укладала в неї паску, потім кільце домашньої
ковбаски, сир, кусок сала, головку часнику і, звичайно, багато яєць
мальованих і білих.
Опівночі усі йшли з пасками до церкви. Няньо з мамою несли
паску між собою, а ми, малі, за ними. Дійство освячення пасок було для
мене дуже таємниче, нагадувало казку. Та, нажаль, з відомих причин
пізніше
святити паску ходила лише мамка та й то з осторогою і страхом.
За стіл сідали всією сім'єю. Спочатку була молитва, потім няньо
брав до рук пасху, перехрестив її низ, а також по баках, виколупуючи
ножем маленькі заглибинки. Ці крихти віддавали корові, щоб була
здоровою. Першими їли мальовані яйця. Батьки застерігали, щоб не їли
багато, бо певною мірою і ми, діти, протягом посту старалися
утримуватися від порзної їжі. І батьки розуміли, що можуть виникнути
проблеми з травленням, що не раз і було.
Перший день на Великдень у нас не прийнято було ходити в
гості. Вважалося,що в цей день у кожній сім'ї є достатньо їжі. Зате у
наступні дні гостилися один у одного досхочу.
Окремо заслуговує уваги понеділок. Він зветься поливанний. У
цей день великій і малі поливаються водою. Про цей день ще довго
протягом року будуть згадувати хто кого і як полив. Молодь готується до
нього заздалегідь. Виготовляють сикавки, схоже до велосипедного насоса.
Цей прилад давав можливість з, відносно, великої відстані облити жертву
водою. Цікаві були баталіїї біля потока.Особливо тішив очевидців
поєдинок найбільш бойовито налаштованих молодих хлопців та дівчат. Дуже
тішило, коли кілька дівчат затягали хлопця в потік і там його досхочу
обливали. А ще цікавішим видовищем був поєдинок між уже старшими за
віком жінками й чоловіками. Не позавидуєш тому, хто попався в руки
молодицям. В хід ішла люба посуда, навіть відра. Звичайно після такої
атаки на одязі не було й сухої нитки.
Чому малюють яйця на Великдень
Моя мамка знала легенду про те, чому на Великдень малюють
яйця. Так ось, коли Ісуса Христа схопили і повели до Пілата на суд, то
його мама, Свята Марія, розмалювала кошарку яєць і понесла Пілату, щоб
його задобрити. Та Ісуса уже осудили на розп'яття. З ужасу, який її
охопив у ту мить, вона випустила кошарку з рук. Яйця покотилися, а люди
похапали їх собі. Жоде яйце не розбилося і багато хто з присутніх
повірив, що Христос – Син Божий. Після воскресіння Христа люди ще раз
згадали про мальовані яйця і від тоді на Великдень мальовані яйця –
обов'язково присутні на столі кожної родини.
P. S. У деяких селах є такий звичай, що так і називається «Хапати яйця» ……………………………………………………….
ПРО ХЛІБ
Коли мама бачила, що не шанується хліб, вона розповідала нам
таку оповідку. Давно пшениця мала колос від землі, тому хліба було
досить. І невдовзі хліб перестали шанувати. Його було досить на
смітнику, під ногами на дорозі.Були не поодинокі випадки, коли матері
підтирали своїх маленьких діток п п відправлення ними своєї нужди.
Бог таке стерпіти не міг. Він вкоротив колосок злакових до межі,
якої, як вважав Бог, буде достатньо для кота й собаки. А людям було
доведено, що хліб будуть отримувати в поті лиця свого. Тому й у щоденній
молитві ми просимо «… хліб наш насущний дай нам сьогодні…».У нас по
нині звичка: якщо випадково хлуб упав на підлогу, його слід негайно
підняти і поцілувати. Ось так. Шануймо і дякуймо за хліб.
Маю поезію
ОДА ХЛІБУ»
Хліб словами не наславиш,
Пам’ятника не поставиш,
Щоб його звеличити.
За хліб треба все молитись,
Добре, добре потрудитись.
Щоби з нами в кожнім разі:
В свято, в будень, у дорозі…
Хліб насущний – слова Божі.
Хліб – життя, знають голодні.
Хліб святіший великодний!
Хліб, сіль, воду на всі дні.
